1,400,000 kilometre!
Сонце — зоря в центрі Сонячної системи. У поперечнику воно має близько 1,39 мільйона кілометрів, що в 109 разів більше за ширину Землі. Це ширина фотосфери, сяйного шару, який виглядає як поверхня Сонця.
Сонце — величезна куля гарячого газу, переважно водню й гелію, тому твердої поверхні воно не має. Його краєм вважають фотосферу — шар, що випромінює більшу частину видимого світла Сонця. За даними NASA, середній радіус Сонця — відстань від його центра до фотосфери — становить 695 700 кілометрів. Удвічі більше — це ширина: 1 391 400 кілометрів.
Дослідження 2008 року під керівництвом Маргіт Габерайтер дало для радіуса значення 695 658 кілометрів, плюс-мінус 140 кілометрів. У 2015 році Міжнародний астрономічний союз (МАС) округлив це значення до 695 700 кілометрів і ухвалив його як номінальний сонячний радіус. Нині це стандартна одиниця, якою астрономи виражають розміри інших зір.
Сонце також майже ідеальна куля. За даними NASA, його сплюснутість становить 0,00005, а це означає, що ширина Сонця через полюси відрізняється від ширини на екваторі не більш як приблизно на 70 кілометрів.
Ядро Сонця має температуру близько 15 мільйонів градусів Цельсія. Цього достатньо для термоядерного синтезу, який об’єднує водень у гелій і вивільняє енергію. Ця енергія забезпечує тепло й світло Сонця. Їй потрібно близько 170 000 років, щоб дістатися від ядра до верхньої частини конвективної зони — шару безпосередньо під фотосферою.
Та сама енергія пояснює розмір Сонця. Гравітація стягує газ Сонця досередини, а тепло від синтезу створює тиск, що штовхає назовні й не дає зорі колапсувати. Фотосфера, звідки світло виходить у космос, значно холодніша за ядро: її температура близько 5 500 градусів Цельсія.
Сонце утворилося приблизно 4,6 мільярда років тому з хмари газу й пилу, що оберталася, — сонячної туманності. Більша частина речовини хмари впала до центра й утворила Сонце, у якому зосереджено 99,8% маси Сонячної системи. Значна частина решти утворила планети.
За прогнозами науковців, Сонце пройшло трохи менше половини свого життя. Коли в нього почне закінчуватися енергія, воно роздується до червоного гіганта й стане таким великим, що поглине Меркурій і Венеру, а можливо, й Землю. Приблизно через 5 мільярдів років воно стане білим карликом — тьмяною, щільною зорею, як Сіріус B, що вміщує масу, приблизно рівну сонячній, у кулі трохи меншій за Землю.