Туманність Оріона — це хмара світного газу й пилу, де народжуються нові зорі, віддалена від Землі приблизно на 1 300 світлових років. Світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік, приблизно 9,46 трильйона кілометрів. Туманність простягається приблизно на 24 світлові роки, або 230 трильйонів кілометрів. Це найближча до Землі велика область зореутворення, і її можна побачити без телескопа як розмиту пляму в «мечі» сузір’я Оріон.

Розмір

Туманність Оріона — це область H II, хмара водню, що світиться, бо ультрафіолетове світло гарячих молодих зір усередині неї відірвало електрони від її атомів. Як і інші газові хмари, туманність поступово згасає, а не закінчується різким краєм. Її розмір залежить від того, наскільки слабке світіння зараховують до неї. Європейська південна обсерваторія (ESO) дає протяжність близько 24 світлових років.

На небі туманність займає близько 66 кутових хвилин — трохи більше за градус, де кутова хвилина — це 1/60 градуса. Радіотелескопи виміряли відстань до неї 2007 року й отримали близько 1 350 світлових років, а вимірювання 2017 року дало трохи ближчу відстань — близько 1 270 світлових років. За таких відстаней 66 кутових хвилин — це 24–26 світлових років.

Порівняння розмірів

Туманність Оріона приблизно вдвічі ширша за Крабоподібну туманність — хмару, що лишилася після вибуху зорі, — яка в середньому має в поперечнику близько 11 світлових років.
Туманність майже в шість разів більша за відстань від Сонця до Проксими Центавра, найближчої зорі, віддаленої на 4,2 світлового року.
На небі туманність приблизно вдвічі ширша за повний Місяць.
Якби туманність Оріона зменшили до довжини марафону — 42,195 кілометра, — орбіта Нептуна була б колом діаметром приблизно 1,7 метра. Орбіта Землі мала б у поперечнику приблизно 5,6 сантиметра.

Зорі, що її освітлюють

У яскравому центрі туманності містяться її чотири найбільш масивні зорі, які називають Трапецією через чотирикутну форму, яку вони утворюють. Ультрафіолетове світло цих зір вирізає порожнину в хмарі, з якої вони утворилися. Оскільки зорі здули більшу частину пилу й газу поблизу, астрономи можуть чітко заглянути всередину туманності.

На знімку космічного телескопа «Габбл», оприлюдненому 2006 року, видно понад 3 000 зір у туманності. Серед них є коричневі карлики — об’єкти, надто малі, щоб світитися завдяки ядерному синтезу, як Сонце. 2016 року інфрачервоні знімки Дуже великого телескопа ESO виявили приблизно вдесятеро більше коричневих карликів і самотніх об’єктів планетної маси, ніж було відомо раніше.

Де починаються планети

Поблизу Трапеції «Габбл» знайшов молоді зорі, оточені дисками газу й пилу, які називають протопланетними дисками. У таких дисках можуть утворюватися планети, і Сонячна система, імовірно, утворилася з такого диска приблизно 4,5 мільярда років тому. Більшість відомих дисків такого типу, освітлених сусідніми зорями, лежать у туманності Оріона.

Астрономи вважають, що й саме Сонце народилося в хмарі, схожій на цю. Люди давно спостерігають за туманністю: НАСА зазначає, що майя Мезоамерики бачили в ній космічний вогонь творіння.

Джерела

Deepest Ever Look into Orion. European Southern Observatory, 2016.
Messier 42 (The Orion Nebula). NASA.
Hubble's sharpest view of the Orion Nebula. ESA/Hubble, 2006.
Hubble panoramic view of Orion Nebula reveals thousands of stars. ESA/Hubble, 2006.
Messier 8 (The Lagoon Nebula). NASA.
The distance to the Orion Nebula. Menten et al., Astronomy & Astrophysics, 2007.
The Gould's Belt Distances Survey (GOBELINS) II. Distances and structure towards the Orion Molecular Clouds. Kounkel et al., The Astrophysical Journal, 2017.
M 42. SIMBAD astronomical database, CDS, Strasbourg.
G184.6−5.8 (Crab Nebula). In A Catalogue of Galactic Supernova Remnants, 2024 October version. D. A. Green, Cavendish Laboratory, 2024.
Measuring the Universe. International Astronomical Union.
Proxima's orbit around Alpha Centauri. Kervella et al., Astronomy & Astrophysics, 2017.
Moon Fact Sheet. NASA, 2024.
Marathon. World Athletics.
Neptune Fact Sheet. NASA, 2024.

Report a Problem

for Туманність Оріона